Про несамовитий приклад стійкості, або ж ніколи не здавайся
Не в змозі я, любі друзі, не розповісти Вам про вчорашні пригоди на воді, тому хочу поділитися своїми враженнями від побаченого і пережитого на цій вчорашній рибалці, яку я ніколи не забуду, скільки й житиму. Не знаю наскільки добре це вийде, але мене й досі ще "пре" і спогади змушують гигикати ще й досі, "кришу рве", навіть в туалеті.
Тая як мої товариші по рибалці десь розбіглися по світу, а й багатьох я й сам послав туди назавжди, тому залишились тільки не закалені "хлопці", на яких опертися можливо тільки не в цих справах, які вони називають ідіотським словом "міжсезоння". Але ж потрібно було правильно використати свій вихідний і ця причина змусила мене зателефонувати давньому напівзабутому корефану, бувшому фотбольному тренеру та новоспеченому фермеру, та підмовити його на виїзд зі 100% гарантією улову. Коли я їду з кимось на авто, то завжди беру запасні снасті (спінінг , котушки, поводки) не для себе, а більше для напарника, щоб не зірвати рибалку.
Але тут, знаючи цього відірви голову, все це я залишив вдома, щоб воно ніяким чином не потрапило йому в руки, бо там завжди вихід тільки один - все пополам, а то й більше. Я з ним вже стільки надивився на людську безтолковість, що вже наперед знаю, хто на що здатен і кому що довіряти, тому так довго і живу.
Хоч і сказала моя Михайлівна, що через пару годин будемо вдома по причині непрорахованих обставин, але труба вже зве і рученьки потримати хочуть когось за зябра. Поїхали.
Вчорашній туман та колосальні випари ще теплої дніпрянської води в абсолютному штилі зачаровано зустріли нас, запрошуючи вільно та спокійно відпочити з певною по можливості користю для здоров*я і щось привезти для домашнього столу, як водиться.
Але це все було оманливим, бо тільки я знаю з ким приїхав і гасячи тривожний смуток в душі, очікував коли розпочнеться, де стоїть та межа, яку важко буде переступити. Напарник весь час краєм ока був під контролем, але коли випливли на воду, то тут вже сам собі режисер.
Легкий морозець залишав на кільцях шар льоду, який легко зняти, опустивши бланк в воду на пару секунд. Ніяких проблем. Колега стоїть з боку в 20 метрах, щось копирсається, повертаюся в його бік і бачу в руках кінчик спінінга, за який він підіймає всю снасть і роздається "ХРУСЬ!!!БУЛЬК!!!" Він залазить в воду по груди вниз головою, трохи не перевертає човен та все ж таки ловить основну деталь - відзризок зовсім новенького спінінга з новенькою котушкою. УРА, перемога! Тепер можна і відпочити, хух, хай йому трясця!
Я в стані шокової терапії підпливаю до нього в через певний час тихесенько уточнюю мотив його дій. Виявляється, що треба було почистити верхні кільця від крижаного нальоту..
Ну тоді все правильно, а як же по-іншому? Пора збиратися додому, Михайлівна вже чекає, все йде по плану, ось так вже майже 40 хв. рибачимо. Скільки ж можна? Але є ще одна проблема, яка до вечора не дає напарнику можливості їхати додому - ключі випали у річку, коли ловив недоламок. Зате є гроші на якусь справу. Він домовляється про справу в кредит. Їде в місто купувати собі новий спінінг. Весь цей час його човен стоїть під берегом .Уявляєте моє здивування, коли я побачив, що він його здогадався прив*язати? Точно може щось статися, може навіть Кінець Світу.
Повернувся він, виплив, поміняв котушку, приробив рибку, закидає: нервово - психологічне шоу під назвою "рибалка" продовжується! Все тільки починається, ми круті і ніщо нам не завадить взяти реванш. Правда оцей зачеп на дні задовбав, зараз відчепимось і дамо бій судакам і щукам, треба тільки відчепитись і все, дріб*язок, який не вартий уваги. Так щось не відчипляється, шнур за кільце замотався, фрикціон затягнутий до крику (для надійності), плюс сильна течія кудись тягне... Хрусь!!!
Ще один спініг пополам. Через секунду ще хрусь - то вже шнур не витримав, а очі... такі очі не роблять навіть дівчата, коли прощаються з невинністю. Бля... щось не те... Не те... Серце, серце - то фігня, треба щось поправити в цій кучі дров, розібратися і все наладиться.
підпилюємо ножем виступаючий поверх 3-го кінця стержень, робимо щось на кшталт дрючка з гачком, для впевненості ставимо джигу на 60 грам, щоб до дна дістати і вперед.
Справа ця виявляється копійчана і вирішити можливо її без особливих старань, раз і два - готово. І тут я зрозумів, що єдиним для мене виходом є туман, інакше 100% інфаркт "мікарда" з важкими наслідками неминучий. Туман, як під заказ не розвіювався весь день, це було моє сховище від кошмарних реалій, а коли ми ввечері зустрілися, то в його човні було два двохкілограмові судаки і жменя вуглепластикових дров. Як кажуть майстерність не купиш і не продаси ні за які гроші. Ось це і є той справжній "екперт", який по рибалці заслуговує на повагу. Звати його просто - Сергій "Мацураба".
P.S. Настойчивость и храбрость, отвага и удача, в беде не растеряться - вот главная задача.
Барон Мюнхгаузен
|
|
| Автор | Лодочник |
| Добавлено | 10.12.2015 |
| Время | 20:31 |
| Об авторе | Смотреть визитку |
